Життя красиве, коли кольорове,
Значить получилося, дякувати Богу.Якщо все сіре і кольору бракує,
Тоді біда... хіба що намалюєш.
Два тижні, наначе довгі два роки. Сіре і нудне, буденне і зовсім нецікаве життя. Нічого не хочеться, абсолютна байдужість до оточуючої реальності. Куди ділося палке бажання пізнавате щось нове? Спочатку тихий шкрябіт, а тепер оглушуючий стукіт, грюкіт, крик власної підсвідомості: "Роби щось, твоя апатія дістала, ти ж не така! Ану, руки в ноги і змінюй те, з чого все почалось." А хіба так просто змінити палітру власного життя?! Адже ця байдужість не з’явилася раптово, а розвивалась потихеньку, замінюючи всі яскраві кольори на тьмяно-сірий!
А виявилось, що змінити все просто. Те, що стало байдужим зуміло повернутись, через "не хочу" перейшло в азартне захоплення і ледве стримуваний вигук "Вау, хочу ще!". Хороша розповідь замінила набір пензлів і фарб, зробивши життя кольоровим знову. Прокинутися вчора о 6 шостій ранку, і ввечері сісти читати, але сон навіть не хотів приходити і водлікати, з таким запалом я занурилася у вигадий кимось іншим світ. Пташки якогось чорта щебечуть посеред ночі, ледве чутні порухи в батьківськй спальні і швидкий "хлоп" кришки ноута — "щоб не палили". Півні співають, десь на задньому дворі підсвідомості б’ється думка: "Може ляжеш спати вже, а то пройшло більше 24 годин від моменту минулого відпочинку. Ну, дурепа, півсьомого — лягай спати." Вийти на кухню попити води, і на запитання "Чому не спиш?" промовити напівправду "звичка рано вставати", але ж не треба уточнювати, що ще зовсім не лягала, правда?
Перший колір — світлий подих нового дня. Далі почуття й емоції, які вирішили все-таки влаштувати бойкот байдужості і вилізти на світ божий. Смак життя знову зі мною, а більше нічого і не треба.
А виявилось, що змінити все просто. Те, що стало байдужим зуміло повернутись, через "не хочу" перейшло в азартне захоплення і ледве стримуваний вигук "Вау, хочу ще!". Хороша розповідь замінила набір пензлів і фарб, зробивши життя кольоровим знову. Прокинутися вчора о 6 шостій ранку, і ввечері сісти читати, але сон навіть не хотів приходити і водлікати, з таким запалом я занурилася у вигадий кимось іншим світ. Пташки якогось чорта щебечуть посеред ночі, ледве чутні порухи в батьківськй спальні і швидкий "хлоп" кришки ноута — "щоб не палили". Півні співають, десь на задньому дворі підсвідомості б’ється думка: "Може ляжеш спати вже, а то пройшло більше 24 годин від моменту минулого відпочинку. Ну, дурепа, півсьомого — лягай спати." Вийти на кухню попити води, і на запитання "Чому не спиш?" промовити напівправду "звичка рано вставати", але ж не треба уточнювати, що ще зовсім не лягала, правда?
Перший колір — світлий подих нового дня. Далі почуття й емоції, які вирішили все-таки влаштувати бойкот байдужості і вилізти на світ божий. Смак життя знову зі мною, а більше нічого і не треба.