Щастя — це так просто
Люди по суті егоїстичні істоти. Їм завжди чогось мало, навіть, коли вони мають все що потрібне для щастя. Ми часто скиглимо з того, що треба рано вставати й збиратися до школи, університету, на роботу. Але десь мріють, щоб дорога людина просто прокинулася від довгого сну, хтось всім серцем бажає самостійно встати з ліжка. Але, маючи такі прості радощі, людина забуває про це, для нас — це щось буденне й зовсім непотрібне, хоча для декого це справжнє свято. Десь люди мріють хоча б раз сходити до школи, хтось хоче піти у виш, але ПРОСТО не може, а хтось прагне працювати, а тої роботи нема і треба скніти у голоді.
МИ маємо, що одягти, поїсти, дах над головою. А все хочемо більше. Хоч буде в тебе одяг за мільйон, хоч за сто гривень; хоч буде в тебе на столі червона ікра з французькими булочками, хоч чорний хліб з докторською ковбасою; хоч розкішна вілла на Канарах, хоч однокімнатна квартира — це нічого не змінює, якщо ти «тварина», яка жадає лише більшого, якщо всередині гниль, то нічого вже не врятує. Можна мати все, і в той же час не мати нічого, а можна мати своє гідне «я» і бути найщасливішим у світі, просто так.
Ми нарікаємо, що батьки завжди нам докучають своїми нотаціями, що вони просто дістали, не дають спокійно жити. А для когось навіть просте слово виказане в гніві — це була б справжня радість. Ми кричимо, сваримося з ними, випалюємо щось в емоціях, закриваючись у своєму «тісному світі», забуваючи що вони теж люди, що їм теж боляче. Однак, коли нам погано, то першими до кого йдемо — це батьки. Ми прагнемо, щоб нас приголубили, пожаліли, підказали пораду, а коли хворіємо доглянули і допомогли вилікуватися. А через день знову сваримося і говоримо колючі, холодні й такі пекучі слова-докори. І тоді нам здається, що так буде завжди — посваримось-помиримось-посваримось-помиримось до безкінечності. А коли вони підуть від нас, ми розуміємо, що витрачали час дарма, що були разом так мало, що замість того, щоб сваритися могли просто підійде, обійняти і попросити пробачення, а не світити своєю так званою гордістю. І все це розуміємо, але завжди занадто пізно. То навіщо чекати, просто треба підійти сьогодні, завтра, післязавтра і промовити: «Я тебе люблю, добре що ти є». Бо завжди є можливість не встигнути. Та й будь-яка дорога вам людина заслуговує таких слів. Бо одне тільки уявлення, що їх нема пропалює діру десь посеред грудей, засмоктує в чорну діру печалі. А що як це стане реальністю? Ми ж тоді просто згоримо дотла, випалимо якусь частку, яка ніколи більше не повернеться.
Нас ніхто ніколи не розуміє, не любить. Ми нікому ніколи не потрібні. Але чому тебе хтось мусить розуміти? Тому що тобі так захотілося? Треба зробити так, щоб тебе зрозуміли. Просто показати себе справжнього, а не одягнути маску, яку б на тобі хотіли бачити. Покажи: «Так, я такий, а не інакший. Подобаюсь чи ні, але прийміть як зможете». Навіщо наперед створювати якийсь образ, щоб когось ощасливити брехнею? Але ж яке то щастя просто бути самим собою, а не підлаштовуватись під когось, не створюючи собі нові обличчя, в яких можеш і сам заплутатись. Навіщо так робити, людоньки? Невже так соромно показувати себе? Потрібно чути те, з чим ти не погоджуєшся і тихо кивати головою, бо так думає більшість? Але ж яке то щастя: прийти, посміхнутись, привітатись, а не показувати себе як незнамо що. Просто бути тим, хто ти є.
Ми завжди маємо причини для суму, але чомусь занадто рідко знаходимо їх для радощів. Подивіться на небо — воно таке блакитне, безкрайнє, ніжне, припорошене конопатими хмаринками, яскраво перегукується з сонечком, яке ділиться з нами теплом. Подих вітру на шкірі, слух вловлює шелест-шепіт листя, щебет пташок, звуки музики. Повз проповз жучок, пролетіла пташка, пробігла дітвора, промайнула закохана пара, підтюпцем пройшлася бабуся з паличкою і картатою сіткою, матуся з енергійним крихіткою-сином. Чим це не привід просто посміхнутися прохожим, вдихнути повітря на повні груди, бо ти це можеш. Маєш дві руки, ноги, голова в порядку — хіба це не причина радіти? Ти можеш встати і піти куди схочеш, ти можеш взяти й змайструвати що схочеш, ти можеш все, тільки май бажання. Ти живеш — то, чом це не щастя?☺