Каждый эгоист рано или поздно впускает кого-то в свой эгоизм.(с)
Погода в який раз вирішила нас порадувати — майже всю ніч і ранок падав дощ, але нам море по коліна. Пікнік запланований на сьогодні, тому плани небесної канцелярії в наш розпорядок дня не вписуються. Першочергова думка: піти за дамбу, однак болото мало радувало. Тому поїхали до старого русла Латориці, там дощ не падав — от і добре. Розкластися, розпалити мангал, закинути вудки, і мені готуватися до модуля. Так, я як остання дурепа потягнула конспекти і роздруківки із собою. Відчути стопою теплу землю, прохолодну травичку — це такий кайфффф!!! Відійти від своїх на таку відстань, щоб нічого не чути і засісти вчитися. Спочатку проходжати туди-сюди по квітучому полю, а потім просто сісти під кущем заквітчаної шипшини. Десь клекотить лелека, квакають і скачуть жаби, шелестить листя — це такий контраст із шумом машин, криком сусідки — я просто в екстазі.
Потім залізти під парасольку і бубоніти нудні речі мамі під вухо. І... вона задрімала, ніби під белькотіння телевізора, під акомпонимент якого звикла засинати.
Насамкінець день закінчився просто фантастично) Незважаючи на багнюку, яка була біля берега, тато нарвав мені цілий букет білосніжного і жовтогарячого латаття з п'янким солодким ароматом.
Я так нормально і не підготувалася, але це якось мало хвилює. Адже день все ж видався сонячним, і не марно змарнованим, а проведений із родиною.
А тепере я вдома, перед моїми очима стоїть ця квіткова краса, і хай буде що буде, тому що не страшно, а дуже добре і тепло десь всередині грудей...